Інвестиції та кредити

В умовах ринкової економіки, має значення не лише прибуток для цілей інвестування оновлення і збільшення основних фондів, але і джерела її формування, що реально складається.
Вочевидь, що політика оподаткування, що проводиться державою, прибули, повинна стимулювати перш за все вкладення засобів в розвиток, модернізацію виробництва, в інновації і інвестиції бо лише на цій основі можливе зростання вжитку, розвиток соціальної сфери. Дуже поважно, аби розподіл прибули між державою і окремими суб’єктами економічної діяльності не лише переслідувало інтереси держави, але і забезпечувало об’єктивні потреби розширеного відтворення кожного підприємства в умовах еквівалентного обміну і економічно рівних екзогенних умовах для накопичення (через систему рентних платежів). У цих умовах, стимулювання зростання продуктивності праці, прибули, по суті означає, що суспільство повертає господарюючому суб’єктові частину його вкладу в збільшення національного багатства у вигляді надприбутку, додаткового прибутку.
В цілому, по Україні, в даний час, реінвестується лише незначна частина прибули, отримувана в народному господарстві. Фінансові і валютні спекуляції стали окремою індустрією української економіки. Прибули від біржових операцій і маніпуляцій з банківськими обліковими ставками досягають 100%, тоді як віддача від виробничих капіталовкладень – всього 3%.1 Необхідно змінити подібну ситуацію. У центр економічного процесу необхідно поставити реальну виробничу діяльність, добившись підвищення ефективності виробничих інвестицій.
Нормативи розподілу прибули між податками (державним бюджетом) і інвестиціями повинні визначати не лише пропорції фінансових фондів держави і суб’єктів господарювання, але також і темпи вкладення до основних фондів, що забезпечують досягнення економічно обгрунтованої фондомісткості продукції.
Як відомо, першим джерелом для формування інвестиційних вкладень служать амортизаційні відрахування на реновацію. Їх питома вага в структурі ресурсів капітальних вкладень складала в 1980-1990 рр. 32-45%.2, а останніми роками став істотно знижуватися.
Довголітня практика екстенсивного розвитку народного господарства, при якій велика частина інвестицій прямувала на створення і розширення тих, що діють, а не на заміну застарілих, привела до щорічного приросту їх зносу в середньому на 1-2%. В цілому по промисловості, рівень зносу основних фондів зріс з 28% в 1975г. до 49% в 1990г. Зниження рівня зносу в 1991г. в порівнянні з попереднім майже на 3% 3 обумовлено не збільшеними масштабами оновлення фондів, а простою зміною методології нарахування амортизаційних відрахувань. В цілому по промисловості, наприклад, сума зносу, нарахованого на машини і устаткування, перевищила зараз половіну їх балансової вартості і в різних галузях вагається від 23% до 77% (див. таблиці. 7).

той же період інвестовано 7 млрд. дол. (700 дол. на душу
населення). При тому, що загальні світові капвкладення в нові ринки
склали приблизно 40 млрд. дол. в одному лише 1994 р. Словом
є над чим попрацювати російським властям і іноземним
вкладникам капіталу в нашій країні.
Зарубіжні суб’єкти інвестиційної діяльності.

- виділення державних інвестицій для стимулювання розвитку опорних сировинних і аграрних районів, що забезпечують вирішення продовольчої і паливно-енергетичної проблем;
- підтримка науково-виробничого потенціалу;
- виділення субсидій на соціальні цілі слаборозвиненим районом з надмірно низьким рівнем життя населення, що не має можливості припинити його падіння власними силами.
Банківський кредит. Довгострокове кредитування могло б стати одним з важливих джерел інвестицій. Немає необхідності говорити про важливість довгострокових кредитів для розвитку виробництва в Росії, яке знаходиться в катастрофічному стані. Довгострокові банківські кредити в першу чергу направлені на вирішення стратегічних цілей в економіці. Вони сприяють поступовому збільшенню виробництва і, як наслідок, загальному підйому економіки країни. Такі кредити могли б видаватися банками в першу чергу на вирішення соціальних програм під гарантії уряду, а доки уряд вимушений фінансувати необхідні програми із засобів бюджету, а їх в бюджеті катастрофічно не вистачає.
Засоби населення. Залучення засобів населення в інвестиційну сферу шляхом продажу акцій приватизованих підприємств і інвестиційних фондів, зокрема, могло б рассматріваться не лише як джерело капіталовкладень, але і як одна з доріг захисту особистих заощаджень громадян від інфляції. Стимулювати інвестиційну активність населення можна залученням засобів населення на житлове будівництво, надання громадянам, що беруть участь в інвестуванні підприємства, першочергового права на придбання його продукції за заводською ціною і тому подібне
Для припливу заощаджень населення на ринок капіталу необхідна широка мережа посередницьких фінансових організацій – інвестиційних банків і фондів, страхових компаній, пенсійних фондів, будівельних суспільств і ін. Проте поважно по можливості забезпечити захист тим, хто готовий інвестувати свої гроші на фондовому ринку, встановити строгий державний контроль за підприємствами, що претендують на залучення засобів населення.
Основним чинником, що впливає на стан внутрішніх можливостей фінансування капіталовкладень, є фінансово-економічна нестабільність.

Інвестиційний клімат є сукупністю чинників, що впливають на вирішення інвестора про вкладення засобів в економіку регіону.
Оцінка інвестиційного клімату грунтується на аналізі чинників, що визначають інвестиційний клімат.Зазвичай для оцінки застосовують так звані вихідні параметри інвестиційного клімату – приплив і відплив капіталу, рівень інфляції, доля заощаджень у ВВП, а також вхідні параметри:
* природні ресурси і стан екології;
* якість робочої сили;
* рівень безробіття;
* рівень розвитку і доступність об’єктів інфраструктури;
* політична стабільність і передбаченість, вірогідність виникнення форс-мажорних обставин;
* стан бюджету, платіжний баланс і борг ОГВ і МСУ регіону;
* якість державного управління, політика центральних і місцевих властей;
* законодавство, повнота і якість регулювання економічного життя;
* рівень дотримання законності і правопорядку, злочинність і корупція;
* захист прав власності, рівень корпоративного управління;
* обов’язковість партнерів при виконання контрактів;
* якість банківської системи і інших фінансових інститутів;
* доступність кредитування;
* адміністративні, технічні, інформаційні і інші бар’єри входу на ринок, рівень монополізму в економіці.
Згідно проведеному опиту журналом «Експерт»[39], виділяють наступні групи чинників, від яких залежить легкість і зручність залучення інвестицій:
? Макрочинники – економічна і політична стабільність;
? Державна політика;
? Законодавство і його дотримання;
? Рівень розвитку інфраструктури;
? Внутріфірмові чинники.
Перш ніж давати повне уявлення про інвестиційний клімат регіону, ми повинні розглянути інвестиційний клімат в країні в цілому.
Протягом 90-х років російська економіка зазнавала значні зміни, які були обумовлені різного роду причинами, в т.ч. політичними. Одним з найзначніших і переломних моментів в економіці країни була криза 1998 років., який був пов’язаний з тягарем переходу від планово-соціалістичної економіки до ринкової. До моменту початку реформ ситуація виглядала наступним образом:8
До 1991 р. ВВП скоротився в порівнянні з попереднім роком на 13 %, при зростанні споживчих цін в 2 рази. У країні існувала карткова система, одна з основних галузей економіки – ВПК переживає спад і виробництво стає нерентабельним. З кожним роком економіка все більше посилюється кризисною ситуацією, серед чинників такої ситуації можна виділити: